Безпритульність: причини, наслідки, особливості безпритульних дітей

Безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками або самі залишили родину і не мають певного місця проживання. Бездоглядні діти — діти, які не мають умов для фізичного та духовного розвитку, тобто які не мають певного матеріального благополуччя в родині, належного виховання, догляду та дбайливого ставлення до себе. Діти-втікачі з виховних установ — діти, які зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в інтернаті або притулку. Діти-втікачі зовні з благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності та патологіями характеру, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку. Причини дитячої безпритульності: • війни, революції, стихійні лиха, епідемії, що спричиняють сирітство дітей; • безробіття батьків, що спричинило відтік робочої сили за кордон з подальшим руйнуванням сімейних та родинних стосунків; • неспроможність багатьох сімей виховувати дітей через бідність і безвідповідальність батьків; • конфліктні умови в родині або в дитячих виховних закладах; • аморальна поведінка батьків; • жорстоке поводження з дітьми (фізичне та моральне знущання); • махінації з нерухомістю, внаслідок яких дитина лишається без житла; • негативний вплив криміналу завдяки засобам масової інформації. Наслідки дитячої безпритульності: • алкоголізм, наркоманія; • бандитизм, злодійство; • фізична та моральна деградація особистості. Особливості безпритульних дітей: • агресивне ставлення до «домашніх» дітей; • не можуть протистояти кримінальному тиску; • байдужість до стану свого здоров’я. Більшість безпритульних підлітків хворі на туберкульоз, венеричні та шкірні захворювання, у близько 10 % виявлено СНІД. Майже всі вуличні діти є жертвами злочинців, а пізніше і самі стають ними. Їх змушують жебракувати, красти, займатися проституцією та порнографією. Безпритульні діти зазвичай мають яскраво виражені ознаки важковиховуваності та схильні до безцільного проведення часу. В Україні безпритульність, особливо серед неповнолітніх, набула серйозних масштабів. За оцінками експертів Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 10 % батьків реально докладають зусилля для розшуку дітей, які бродяжать. Заходи подолання дитячої безпритульності: • виявлення неблагополучних сімей та захист прав дітей, які виховуються в них; • виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків унаслідок смерті родичів, виїзду батьків за кордон тощо; • створення умов для соціальної та психологічної реабілітації неблагополучних родин з метою подолання кризової ситуації; • здійснення контролю за відвідуванням дітьми з неблагополучних родин навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл; • створення умов для професійного спрямування дітей та підготовка їх до самостійного життя. Суспільство повинне створити такі умови життя, щоб маленькі безпритульні громадяни почували б себе захищеними та в безпеці.

Мария Ивановна Зез

ЦДЮТ м.Костянтинівки